Пощастило, повезло Марченку Миколі. Про таке ніхто в селі Не чував ніколи. З вудкою біля ставка Сьорбав він наливку. Й треба ж статися — впіймав Золотую рибку. Невелику, грам на сто, Проте розум має. До Миколи, як сестра, Стиха розмовляє: — Відпусти мене мерщій, Бо я задихнуся. Я від тебе, що ж робить, Чудом відкуплюся. Був Микола не простак, Знав про давню моду: — Зроби три мої бажання І пірнай у воду! Рибка ще тихіш в одвіт По почутій мові: — Лиш одне зроблю бажання Тай то при умові, Що попросиш — у ту ж мить Все у тебе буде, Тільки у твого сусіда Вдвоє теж прибуде. — Вдвоє більше? От так-так! Ну ж і диво бачу. Він край жіночки пригрівсь, А я тут ішачу? За заслуги, за які, Взяла б його трясця, Має відхопить кретин Вдвоє більше щастя? Зажуривсь Микола вкрай: — Що ж його робити? Як сусіда і себе Гарно вдовольнити? Може, дачу попросить Десь на Чорнім морі? Так в сусіда буде дві Без турбот і горя! Імпортну машину взять, Щоб промчать героєм? Є в сусіда мерседес, — Тепер буде троє! Що робити? Що просить? От же вража риба! Де ти тільки узялась На мою погибель?! Та рішився Миколай І позбувсь мороки: — От що, рибко золота, Вирви в мене око!
