Зайшла дама в купе темне, Як до свеї хати, Розстелила швидко постіль, Зібралася спати. Рушив поїзд помаленьку, Все навколо стихло, Аж гур-гур-гур за стіною, Як рев мотоцикла. Дама злякано схопилась. Сіла, ледве диха, Та втямила — це хропе хтось, Ніби трактор чмиха, І набира храп щомиті Більших оборотів. Нема сили, щоб терпіти, А спати й поготів. Дама ніжкою у стінку Вдарила щосили. Зупинити б храп навісний. «Рятуй, Боже милий!» Всю ніч жіночка у стінку Ніженьками била. Та хропінню оцей стукіт Лиш додавав сили! Дама вранці до сусіда Кулею влетіла: — Невже ви ото не чули, Як я стукотіла? — Вибачаюсь! — моряк бравий На лиці змінився. — Чув! Прийти не зміг, на жаль, Бо дуже втомився!
