Чижа чихвостила Чижиха, Гніздо гойдалось від тих слів; — З тобою жити — більшого немає лиха, Кому ти зрання присвятив свій спів? Якій негідній молодиці, Сороці чи Синиці? Я знаю тих пернатих, Смачну поживу їм носив, Не до своєї хати? Не можу більше із тобою примиритись, Негайно хочу розлучитись! — А Чиж чижикав, що Чижиха Не вміє чепуритися, як та Синиця. Аж тут хоробре Чиженя вступило у розмову: — В гнізді клюєм одну лише суху полову, А вам немає бульшої турботи, Як вихвалять свої чесноти! От підростем, в нас буде сила, Перейдемо на власні крила, Тоді як знайте, Чи живіть, чи розлучайтесь! А доки ми літать не здібні, Обоє нам — ще й як, ой як — потрібні! Пишу лиш про взаємини чижів, А дуже хочу, щоб в кубельці Жили як рідні, а не як чужі!
