До колгоспу «Гай зелений», Де в Дніпро впадає Псло, Завітав якось учений — З міста, значить, занесло. «Ні їдальні, ні готелю», — Чуха лоба голова. Потім очі звів на стелю — Знак, що вихід визріва. І нарешті мовив стиха Голова Кіндрат Тюхтій: «Йдем до Ганни Приймачихи На харчі і на постій. Одинока, акуратна, І найкраща ланкова, І над річечкою хата», — Вихваляє голова. В двір зайшли: «До тебе, Ганно, На постій... Годуй як слід! Знаю, вранці зробиш гарно... Ну, а як же... як в обід?..» «Та харчів же є доволі, То й обіда їм зварю...» «Але ж будеш ти у полі — От про що я говорю...» «А чого тут мудрувати? Прибіжу ж я, хоч і гріх, Поросяток годувати — Заодно уже і їх...»