Вмів Іван грядки копати І, як кажуть, жив з лопати. Не тужив Іван-трудяга, Заробляв на себе блага. За досягнення похвальні Мав од себе преміальні. А як справи йшли погано, Сам собі писав догани. Так минали дні за днями, Жив Іван, не відав драми. Йшло вперед його життя, В невідоме майбуття. Та змінилось «етикетом» — І з’явивсь над ним директор. Де директор — річ відома — Мусить бути й крісло пома. І бухгалтерове, звісно, Має теж стояти крісло. Появився і профорг, Вже керують вчотирьох. Розрослися їхні штати На Івановій лопаті. Їм — ікра, медалі різні, І курорти, і круїзи. Що ж Івану? Теж багато: Має грамоту на свято. І в конверті два червінці На буфет і на гостинці. Ще й в газеті написали, Що ударником назвали. Тож Іван, звичайно, рад... Та росте невпинно штат. Треба зменшувать його. А скорочувать кого? Не директора, не пома, Й не профорга — річ відома. Довго думали-крутили Та й — Івана скоротили. Скажете: «Оце дива!» Ще й не те у нас бува.