Дві ластівки: Матуся й Татко — Виховували Ластів’ятко. Кормили, як зіницю ока, берегли Своє те єдинятко. Уже у нього крильця пір’ям обросли І зникла жовтизна із рота. Уже йому й літать охота: Але батьки тремтять над ним: — А що, як змокне під дощем рясним? Простудиться! О, боронь боже! В Котячих лапах опинитись може... Хай краще дома ще сидить: Устигне крильця натрудить. Минали дні. Злетіло літо. В батьків ослабли крила. — Синок, пора тобі комах ловити, Бо нам несила. І Ластів’я — ото біда! — Знічев’я вилізло з гнізда І гепнулось на землю. Пищить побіля плота (Нічого більш не вміє) ...І роззявляє рота.