— Колектив, — сказав інспектор, — Справді, в школі тій могуч, Де Засіданько — директор, А Нараденко — завуч. Як зізвеш усіх на збори, — Не вміщаються у клас! Тож беру я коридори Під засідання щораз. Облік держать — справно й чисто! — Ще інспектор пояснив. ...І рішив я — особисто Той одвідать колектив. Дізнаюсь, що мимоволі (За вимогою життя!) Ще недавно тут у школі — Йшли в дві зміни заняття. Вчителям було незручно: Безліч часу в «вікна» йшло... Та в директора й завуча Інше горенько було. — Ніяк скликати наради. — Нервував щодня завуч І ходив з тії досади Дуже злий, хмурніший туч. А директор — що й казати — З тих причин гнівився теж: Аж свербить позасідати, А народу не збереш!.. Так було... І от недавно В тім районі на горі Школу другу, світлу й славну Збудували трударі! Діти раді! Половину Нова школа прийняла! І в одну робити зміну Тая школа почала, Де, як нам казав інспектор, Колектив у ній могуч, Де Засіданько — директор, А Нараденко — завуч. Вчителі веселі: — Годі! Трохи звільнимось-таки... — Та зраділи тій нагоді І шкільні керівники. — От тепер підуть наради! — Аж підстрибував завуч. І почав складати радо План засідань в обіруч. — От тепер своє візьмемо! — Другий мовив. — Інша річ! По дзвінку ото почнемо Й засідай — хоч цілу ніч! — ...Так і роблять. До утоми Засідають при столі. Знов ночами йдуть додому З тої школи вчителі, Де, як нам казав інспектор, Колектив у ній могуч, Де Засіданько—директор, А Нараденко — завуч!
