Отецько Бур’ян забув (якщо не бреше) І рідну мову, і своє сільце. Немов пан Возний, так і чеше, Як каже він, «на чистом язицє». Легкого хліба не знайшов у місті, Бо дурні не в пошані й там. — Рішив к старухє, — каже, — возвратиться І помогти здєсь трохи вам, — Йдемо із ним, а він мене й питає: — Гдє ж мать живйоть? Іти ще даліко? — Аж тут — собака з двору вилітає. Отецько злякавсь: — Ти що, не взнав, Сірко? — Не бійсь, — кажу, — він, бач, хвостом виляє. Хоч цілий рік удома ти не був, Тебе собака добре пам’ятає — Сірко за рік нічого не забув.
