Ох, ніщо мені не миле, Не життя, а каламуть! Зажене мене в могилу Те, що рекетом зовуть. Ні, кумасю, це не жарти, Луснув наш сімейний мир. Любить тільки карти й кварти Мій Тимоха-рекетир. Ви гадаєте, він в трепет Товстосумів кида? Ні, Випробовує свій рекет Мій Тимоха... на мені. Як на пляшку «бормотухи» Я не видам трояка, Він, скусали б його мухи, Зразу рекет в хід пуска. Піджачок свій — нарозпашку (Чим не оперний Карась?). Схопить склянку або чашку Та об землю нею — хрясь! — Жаль, — кричить, — тебе, бідняжку, І усю рідню твою! Дай троячку на рюмашку, Бо весь посуд переб’ю! Щоб нажлуктитись горілки — Доведе, було, до сліз. Не залишив ні тарілки, Дорогий розбив сервіз. А коли Тимоха здуру Ще й кришталь потовк у прах, Я на цього мацапуру Розізлилась, просто страх! — Вимагаєш на півлітру? Хай заллє тебе смола!.. І на голову макітру Вмить йому я натягла. Не на жарт перелякався Бідних «аліків» кумир: З білим світом вже прощався Мій домашній рекетир. Догадався все ж Тимоха, Як приборкать сатану: Розігнавсь — та як торохне Головою об стіну! Мов з порохової бочки Розлетілись черепки. Цілий тиждень він примочки Клав на гулі й синяки. Так провчила я зануду За кухонний той розбій. Після того самосуду Він забув про рекет свій.
