Гриць приплентався за північ, І шмиг до комори. Вже співали перші півні, Сіріло надворі. Тому жінка усе чула. Узяла качалку, І за ним туди шмигнула, Неначе русалка. Присвітила і в атаку... А Гриць у куточку... У кожуха сунув... ноги, Голову у бочку. — Ах ти, п’янице-гультяю, Котра вже година?! А Гриць пошепки: — Не знаю! Зупинивсь годинник. — Ну тоді удар качалки За кожну годину! — Бий, якщо тобі не жалко Батька твого сина. — А тобі мене не шкода, Такі терплю муки. Кожен день тебе приводять Додому під руки. І качалкою зі злості Вдарила три рази. Правда, легко, щоби кості Не зламались зразу. «Слава Богу — третя ночі! — Гриць стогне і дума, — А якби я опівночі Приплентавсь від кума? То отримав би дванадцять Ударів по спині... Ні, найкраще повертаться О першій годині!»