Сидить батько біля столу, Газету читає, Та ще й розуму синочка Свого научає: — В людей діти мов ті квітки, А в мене — ледащо. Все гуляє, все жениться, А спитати — нащо? Нащо жінку обдурювать, Потім — покидати? А дітей тобі не шкода? Ти ж їм рідний тато! Недаремно в нашій хаті Різні інциденти: Ти ж двом жінкам, лобуряко, Платиш аліменти! І знов хочеш, бісів сину, Весілля справляти? Ні, віднині живи собі На свою зарплату. Бо я, батько, — чистий-чистий, Ніби та сльозинка. Цупить з мене аліменти Тільки перша жінка. Правда, маю ото клопіт Я ще зверх програми: Іще «ріжуть» аліменти Для старої мами. Та то матір... І я в неї — Порядна дитина. Але ж ти у кого вдався, Бісова личино?