Присягався Опанас Галі під вербою: — Смерть одна розлучить нас, Серденько, з тобою! Покохай мене, лишень, Не зважай ні на що. Знаю, чуєш день у день: Опанас — ледащо! Працювати я не звик, Правду кажуть люди, Однак добрий чоловік З мене, Галю, буде! Сили в мене — ого-то! Обніму — зомлієш! Я до серденька твого Ключ знайти зумію. А мені трудитись — ох! — Ну, яка ж потреба! Заробітку на п’ятьох Вистачить у тебе. Заспівати ж чи заграть Пісню, яка в моді, — Це я враз. А працювать — От не звик та й годі!.. Каже Галя: — В добрий час! Не мели дурниці. Та було б кохання в нас, Інше все — дрібниці: Я із тебе виб’ю лінь, Вір моєму слову! Отож сватайсь і покинь Всі оті розмови... В ніч від Галі Опанас Брів непевним кроком: — Д-да... Не склеїлось у нас, От біда, морока!.. Що вже дівчина — краса, І талан, і вдача, Та — характер ні к бісам, Не зійтись нам, бачу!..
