Пухнаста Білочка від радощів стрибала: Аж на самісінькій вершині На ліщині Вона Горіх зірвала. Та неабиякий, А золотий! Ця вістка облетіла всіх: — У Білки золотий Горіх! — Прекрасний! — Сонцеликий!! — Оригінальний!!! (Ще й інші там епітети похвальні). На другий день у Білки на подвір’ї З усього лісу птиці й звірі Зійшлись побачити Горіх. «Оце так річ! Горіх усім горіхам! — Басив здивований Ведмідь, Забравшись на поріг — Йому віки зоріть і не ржавіть, Бо, звісно, золото — не мідь!..» — «Такі траплялись раз у триста років!..» Навперебій тріщать Сороки. «Ану, візьміть Та розкусіть, Щоб ми розгледіли як слід, Який у нього плід», Почувся Миші писк. Тут Білочка Горіх поклала в рот. Принишкли всі, і от... Роздався тріск: Та, як на гріх, Червивий був Горіх... * * * Отак бува і про людину Кричать навколо без упину: — Вродлива. — Ввічлива! — Розумна!! — Золота!!! Розкусять, аж вона — пуста!
