Вусатий Кіт зробивсь таким ледачим, Що вже й Мишей не бачив, Бо так навчивсь збирать вершки, Що бережіть з сметаною горшки!.. Зібрались раз його товариші, Щоб справедливо, від душі, Не зваживши на чин, авторитет, Вказати на все те, До чого він скотився. І так по кісточках пробрали, Що аж водою відливали. Наш Кіт підвівся І, взявши слово, Розчулено промовив: «Вину свою — Я визнаю. Ви справедливо критиці мене тут піддали І винесли догану. Грішки за мною все-таки були, Обов’язки виконував погано. Тепер, узявши до уваги Серйозні, слушні дорікання, Даю вам клятву без вагання: У мене вистачить і вміння і наснаги Свою налагодить роботу І не жаліти поту, Щоб бути вам в пригоді...» Але при першій же нагоді Вершки з сметани знову зняв І знову ж слово дав, Що більш цього не буде, Що зробить все як слід. * * * Буває іноді і люди Сприймають критику, як Кіт!
