Написав листа із міста Опанас, Кинув в синю скриньку коноверта: «Я жалкую, що не буде шлюбу в нас, Та відомо: факти — річ уперта. Витри сльози, Ганю, розміркуй сама, Що не пара ми ні в якім разі: Не пройшли мої роки отут дарма — Незабаром буду в сьомім класі. Ти збагни, що тут ступінь життя не та, Як у вас на фермі чи у полі, — Часом прямо ум за розум поверта Від напруги у вечірній школі. Ще раз прошу: зрозумій мене, пробач. Поцілуй за мене тата й маму». — Бідна — дума. — Будуть сльози, буде плач. А насправді має телеграму: «Дуже не горюй, бо що робити тут. Як-таки не пара ми. Це — точно: Ти ще лиш у сьомім, я вже інститут Закінчила ще торік заочно».
