За те, що Вепра витурив з городу, Дали м’ясця Рябкові в нагороду. — Стривайте!.. Підождіть!.. Забули Муху. Й мені з півпуда відваліть. Я тут!.. Лечу до вас щодуху!.. — На все подвір’я Муха загула. — Що так, то так — до м’яса Ти зроду ласа. А як його давати, за які діла? — За що? За допомогу, За те, що й я була У грізному бою: Коли гонили Кабаняру, Від самого городу аж до яру На носі мала я позицію свою. Еге ж, пустила з нього я чимало крові! — А щоб ти здохла ще мала! Не Вепрові ти зло чинила, а Рябкові — Його ти кров пила. Всміхнулась Муха скоса: — Хай так. Але ж таки із носа. * * * До чого ж Мухи — капосний народ! І досі ще буває, Що дехто з них для нагород Частенько груди підставляє.