Один студент разів із вісім складав екзамена — й дарма: у голові, як в темнім лісі, малого просвітку нема. Та все студенту ніпочому в його пориві до мети: він до професора додому складати зважився прийти. Старий зітхнув, але терпляче почав запитувати знов, питав легеньке вже, одначе — студент не знав самих основ. Плів нісенітниці без ліку… Професор сіпавсь: «Ну й пітьма!..» А потім вихопив матрикул і розписався швидкома. — Так що, я витримав? — зраділий, спитав професора юнак. — О-о! Ви-то витримать зуміли, та я не витримав, однак...
