— Привіт! — Здоров! — Ти що це так змарнів? Біда якась? Так здав за кілька днів! Чи поховав кого? Чи розлад у родині? Тебе, повір, пізнати важко нині! — Та ні, не те. Тобі лише, мій друже, Відкриюся: переживаю дуже! Як дурник я вшелепався — це факт, Того й чекай — шарахне ще інфаркт. Купив я телевізор, будь неладен! Тож через нього й дихаю на ладан. Припер його, поставив до стіни, А вранці чую — Подешевшали вони! А я ж бо здуру — сто чортів! — Учора так переплатив! Ну як, скажи ти, не переживати?! Не можу навернутися до хати: На нього гляну — Ниє вся душа, Мене одразу спокій полиша... Це ж пропадеш з промашкою такою, — Вже п’ять кіло Немов зняло рукою! Повір, не їм, Не сплю підряд три ночі: Мов той хробак, Мене досада точить... — А лікар — що? — Та трохи покумекав І дав рецепт. Оце й біжу в аптеку! — Стривай! Я чув... — Кажи, кажи, не смикай! — Що знизять ціни... — Ясно все — на ліки? — Та це чутки. Чого не плещуть люди!.. — Якщо вже плещуть — Знижка точно буде! Спасибі, що сказав, Що одвернув біду, — Хоч з ліками не влипну — Підожду!