Сказало Горобцеві Мишеня: — Мій братику, з тобою ми — рідня! Обидва і сіренькі, і малі, І ти збираєш зерна на землі, Й мені здається часом: ти — це я Із крильцями, що виросли. Твоя Відмінність буде тільки в цьому, — Ото й не заздрісно малому. — Патякаєш! — озвався Горобець, Як врешті-решт урвавсь йому терпець. — Ти братом називать мене не смій! Хоч я, як ти, і сірий, і малий, Та, окрім того, можу я літати! А ти? Безкриле Мишеня ти! Хоч на землі буваю часом, Ніколи ми не будем разом, — Ти, признаюсь, гидкий мені, Ніщо не зв’язує нас, ні! . . . . . . . . . . . . І все? Додати треба трішки: Розмова йшла У шлунку кішки.
