«...Дорога моя сусідко, Хоч минає вже зима, Я в село вернусь не швидко, — Управляйся там сама! Вибачай мені, Петрівно, Що затримуюсь. Однак Я тут стала так потрібна, Що не вирватись ніяк. Вдольнила спершу Віру. Як племінниця моя Увійшлла в нову квартиру, Зразу ж виписалась я. Та вернутися додому Так мені й не довелось, Бо квартиру внучці Томі Мали дати теж ось-ось, Тож сімейство терміново Треба збільшити було, — Прописала в себе й знову Не пустила у село. Пробивалась, мов крізь нетрі, Через паспортні столи, Та зате квадратні метри І на мене їй дали. А тепер я в дядька Гната: Хоч і дальній родич мій, Щоб одержать три кімнати, Прописав мене мерщій. Ще на черзі на квартиру І двоюрідний мій брат, Теж просив мене допіру. Словом, я тут — напрокат! Отаке мені з ріднею! Стала всім потрібна вкрай. Тож за хатою моєю, За котом і за свинею Ще з півроку наглядай!»
