На серці ніжно й урочисто: Недарма сказано — весна! Буяння це зеленолисте Узяти й випити б до дна... Іду розцвіченим Подолом, Так гарно, сонячно навколо. І раптом дико і контрастно: — Куди без черги лізеш? Згинь! — Сама мегера ти нещасна! Дивлюсь: квітковий магазин. І продаються в нім тюльпани, Нарциси білі-білі теж... — Однак попереду я стану! — Сказала, геть! Даремне преш! Сварились довго, сатаніли Тітки — дебела і мала. І сталось диво: квітка біла Враз червоніти почала... За нею інші червоніти, І білих наче й не було... Чутливі тож бо навіть квіти На лихослів’я і на зло.