Коли настала повна тиша, На землю впала глупа ніч, Непоказна домашня Миша Вела з котом душевну річ: — Моя одверта буде мова, Що ми не рівня — не біда! Як кажуть, критика здорова Немов цілюща та вода. Тебе, Котяро, вигнать мало! Було (я бачила не раз), Як з кухні крав ти рибу й сало, А всю вину складав на нас! Іще скажу, що ти нахаба: Нажрешся м'яса, бузувір, І пухнеш в ліжку, поки баба Тебе не вижене надвір. Тебе, мурмило капловухе, Всебічній критиці піддам: Ти бовдур, телепень, макуха! Ти не даєш спокою нам. Кота критикувала Миша Аж до досвітньої пори... Кіт причаївся і не дише, Терпляче жде... біля нори.
