Коли стукнуло за двадцять — Я почав голитись. Справив доброго костюма І зібравсь женитись. Ось знайшлася й наречена — Чарівна Оксанка. — Тільки ж я, — вона говорить, — Ве-ге-та-рі-ан-ка! Хочеш стати чоловіком, То із цього часу Переходь на флорострави Й забувай про м’ясо. Від дієти отакої Гнутимеш обіддя Й будеш жити ізі мною Цілих два століття. — Згоден, люба! Хай так буде! — Я махнув рукою. — Буду їсти все, що скажеш, Тільки стань жоною! Відгуляли ми весілля. Я, щоб не старіти, На ніч їм петрушку з кропом, Морквяні бісквіти. Поїдаю за сніданком Бараболі миску, Уминаю хрін, цибулю, Гарбузи й редиску. Капустяні на олії Їм делікатеси, А в їдальні, як заскочу, То беру біфштекси. Якось я замовив шніцель, Пироги й сметану. Тільки сів до столу їсти, Аж несе Оксану: — А-а! Так це така дієта? Довго жити хочеш? — Це не м’ясо, — я трушуся, — Перевірить можеш. Ухопила вона шніцель Й зникла за дверима... Ба, вбігає скоро, водить Радісно очима: — Вибач, погарячкувала. — Шніцель простягає: — Їж мій любий, на здоров’я! М’яса в нім немає.
