Надвечір за столом весільним Відомий на селі скрипач, Хильнувши глек міцного зілля, Міським гостям казав крізь плач: — Затискують у нас таланти. А так, як ми ось, навмання, Не втнуть і ваші музиканти, А їм і слава і звання. За що?! Хіба то в них робота? А нам все в світі по зубах. — А ви що, граєте й по нотах? — Та ні, Ми тільки по свайбах.
