Під дощ зібрались рибаки У курені, у діда Гната. А як відомо — мастаки Діди-рибалки побрехати. Хоч мова й гладко в діда йде, Та сміх лунає над водою, А він і вусом не веде, Та все клянеться бородою: Як сома «зачепив» на груші, А щуку «стукнув» на вербі, Як карасів ловив на суші Й возив додому на гарбі, Як видра вкрала чвертку в шаньці І вила п’яна на дубах, А в судака, що витяг вранці, Аж сто гачків було в зубах. Як вовк його загнав у лози, Як сом один телицю з’їв... Від сміху хлопців душать сльози, А дід все бреше, аж упрів. — Ой, годі! Де воно й береться? — Шумлять рибалки в курені. Та хтось гукнув: — Мені здається, Ціна не важна цій брехні. Хіба в тім сіль, що гладко чеше? У нас он єсть — і не рибак, А так він на планерці бреше, Що вірять всі, — ото мастак!
