Лисіця-модниця старіти почала. Не спить, зітхає кумонька чванлива, Бо добре пам’ятає, як була Вона і пишна і вродлива, У модах задавала топ. Та все минулося, немов далекий сон. З роками наша Лисонька змарніла, І шубку ніби міль поїла. Проклявши нишком доленьку гірку, Вигадниця на хитрощі пустилась: Ріденьку шерсть у кільця закрутила І поголос пустила по гайку, Мовляв, тепер така остання мода (А щоб від моди якось не відстать, То іншому і голови не шкода). От деякі Лисички молоденькі Давай по моді шубки завивать, Розкішні та пухкенькі, На заздрість іншим, а собі на втіху. Та тільки наробили сміху, Бо стала кожна чепуруха ця Ані Лисиця, ні Вівця. Отож, не поспитавши броду, Не лізьте в... моду.
