Дилда

Дилда став садівником
І володарем лопати, —
Він був старшим над садком:
Чи садити та копати,
Чи на кого помахати...
День якось щасливий випав:
    Соловейко навесні
Чистим золотом розсипав
    По садку свої пісні.
Садівник у боки взявся:
— А це що там за співак?
(Що ж, у кожного свій смак!)
Відкіля такий узявся?
Геть із саду! Вистачає
Нам своїх тут співаків —
Горобців, сорок, шпаків.
Щиглик нам за всіх співає
Ліпше кращого митця...
Геть же! — гостя проганяє.
    Ухопивши камінця,
    Поціляє у Співця.

Не дивуйтесь цьому диву:
Дилда звик до примітиву!