Коли в коморі поселився Кіт, Для всіх Мишей важка настала скрута: Не встигне хтось і виглянуть на світ, Як він на місці тут же м’язи скрутить. Не можна і зернини потягти. Всім животи уже позападали, А він стоїть: ні взять, ні підійти. І Миші анонімку написали. В ній на Кота лили усякий бруд, Що той — хабарник, п’яниця, злодюга. Мовляв, тягніть його у суд! Спочатку раз, а потім вдруге... Два місяці спокою не було — Заїла паперова тяганина. Нарешті всім (аж я зітхнув) дійшло, Що Кіт Мурко ні перед ким не винний. Вернувся Кіт в комору й остовпів: Поки ту анонімку розглядали, Поки зійшло із нього сім потів, То Миші півкомори розікрали. Мораль сама лягає на папір. Отож сказати маю при нагоді, Що анонім — не лиш брехун, повір, Але нерідко ще й великий злодій.
