Гриць веде тендітну Емму На дніпрові схили: — Придивись, як тут приємно, Люба пташко, мила... Простягли химерні тіні Верби кучеряві, Ллються співи солов’їні На похилі трави... Завернім на цю алею, Сядьмо під осику... Будь дружиною моєю, Еммочко, довіку. — Це я чула, — каже Емма. — Все цілком природне. Не роби з цього проблеми, Я давно вже згодна. Не чаруй мене словами, Говорити годі. Ти приходь до тата й мами І проси в них згоди. — Зрозумій мене з півслова, — Шепче Гриць до Емми. — Не про те йде зараз мова, То вже — інша тема...