— Замовкни! — каже батько сину. — Чи забирайся з хати! Людина з розумом повинна, Коли їдять, — мовчати. На лобі в сина краплі поту — Хвилює щось хлопчину. Він знов розкрити хоче рота, А батько кида сину: — Як тільки ще промовиш слово, Пеняй на себе краще! Тобі не сором, випадково, Що ти таке ледащо? А потім глянув хлопцю в очі: — Ну, та гаразд. Ми ж вдома. Догадуюсь, сказать ти хочеш, Напевне, щось вагоме. — Аж серце билося у мене, — Почав малий казати, — Як гусінь от таку зелену Жували ви з салатом.