Весною Півень з курника Гукнув, побачивши Шпака: — Вернувся з мандрів! В рідний край! Ну де блукав, розповідай? Бо я й не кидав курника — Така любов моя палка До краю рідного і двору. Співаю в будь-яку тут пору... — Я не блукав. Я в тім краю, Коли отут сніги мело, Зростив іще одну сім’ю І всю поставив на крило. Хоч теж люблю цю землю й небо І, навіть, кожне деревце. Я лише тим різнюсь від тебе, Що менш балакаю про це. Любов, як справжня — не кричить. Вона в душі собі мовчить. А як несправжня, показна — Тоді на язиці вона.
