А сталось так: я ніч не спав, за ніч поему написав. Від А до Я вона моя. Коли ж замовкли солов’ї, я видавцю відніс її. З тремтінням присуду я ждав, і видавець мій так сказав: — Від А до Б — усе слабе, від Б до В — вже не нове. від Г до Д — в модерн веде. Від Е до Є — мов не твоє, а з Є до Ж язик твій лже. Від Ж до 3 — нудьга гризе, від 3 до И — кінці зведи, від И до І — помилки дві. Від І до Ї — згірчи її. а з Ї до Й — медку долий. Від Й до К — конфлікт зника, від Л до М — з чужих поем. Від М до Н — в богему крен, а з Н до О — в міщанське дно. Від О до П — перо тупе, від П до Р — герой умер, хоч з Р до С ізнов воскрес. Від С до Т — ні се ні те, від Т до У — нема складу. Від Ф до X читач зітха, а з X до Ц — кривить лице. І тільки Ч ледь вируча, в далі Ш ще потіша... І хоч на Щ ти дав ляща м’яким особам, що на Ю, — поему в друк я не даю! манера ж явно не твоя... А я спитав: — А як же Я? (На Я стоїть моє ім’я...) Р.S. Мені все-таки й досі здається, що розділ Ь я розв’язав у надзвичайно самобутньому стилі...