Як в енній конторі велить етикет, підлеглі — хто прямо, хто боком — до шефа в просторий зайшли кабінет з Новим поздоровити роком. Зайшли й повели з ним розмову таку: — На честь новорічної дати за вашу роботу складну й нелегку дозвольте вам шану віддати. Хоч ви до нас іноді трохи, їй-пра’, буваєте навіть суворий, та ми ж розуміємо: це — для добра, для блага всієї контори! Ви служите нам узірцем, маяком: працюєте щиро й ударно. Хоч інколи й той... по столу кулаком — та ми ж розумієм: не марно! Але й лицемірити не до лиця, тож киньмо дебати розводить, а прямо заявимо: звичка оця в роботі немало нам шкодить! ГІро втрати не кажемо. Втрати — малі, і нічого їх рахувати: лиш тричі в декаду на вашім столі доводиться скло заміняти. Але ж пригадаймо трагічний той день, коли, після доброї «чистки», піти довелося вам на бюлетень, порізавши руку до кістки! Тоді лихоманило весь апарат: за тиждень, що ви були хворі, зірвалося десять важливих нарад і п’ять запланованих зборів! Чи ж це вам — не втрати? Не прикрощі всім? Чи ж можна з цим далі миритись? Ми твердо поклали: у році новім не мусить таке повторитись! Коротше, отак: що було, то було, а далі — не пройдуть ці штучки! Прийміть у дарунок броньоване скло: вже цим не поріжете ручки!
