Один Байкар (не вказуємо пальцем) зустрівся в лісі з капловухим Зайцем (той саме задрімав у холодку), ну, хто ж нагоду впустить отаку?!. У Байкарі мисливська кров заграла! — Тепер вже не даси від мене драла, тримайся! — вій сіромі закричав й двостволку зводити на куцого почав. — Ну, шо ж, стріляй, — промовив Зайчик тихо. — Така мені вже доля випада: куди не кинься — скрізь одне нам лихо, як не крутись — кругом одна біда! Давно засмажена вже десь моя Зайчиха, а це, бач, і мені прийшов кінець... Тут опустив рушницю наш стрілець: така пригода з ним траплялась вперше! — Мій бідний Заєньку! — сказав, сльозу утерши. — Хіба ж я ірод? Йди собі, гуляй! А хоч — стрибай у баєчку до мене: там для звіряток різних — справжній рай! Тут наш вухань від жаху став зелений: — До тебе в байку?! Краще вже… стріляй!
