Для діалогу до п'єси переклав один поет з вірша пушкінського «Бесы» найвідоміший куплет. Пушкін слово легко ронить, — скільки чару в нього тут: «...Домового ли хоронят, Ведьму ль замуж выдают?» Перекладач «строчку гонит», а слова його повзуть: «...Дідька лисого хоронять, відьму заміж оддають...» Він читав мені, я слухав. — Ну то як? — він брови звів. Я потилицю почухав, обережно відповів: — Є рядки, слова, є рима, Пушкіна ж — нема й знаку. — Зміряв він мене очима: — Тут усе по словнику! — В тім-то й річ: коли буквально підставляєш точно те ж, дідька лисого нормально хоч рядок перекладеш!
