Тьох-тьох! Тьох-тьох! — видзвонює в гаях. Впізнаємо: це — пісня солов’я. Фіть-фіть! Фіть-фіть! — О, це вже шпак співа. Уг-гу! Уг-гу! — басить сова. Цвірінь! — Хай і не бачимо співця, Та вгадуємо в ньому горобця. Тому що кожен цей співець — Чи щиглик то, чи горобець — Свій голос має, свій, сказати б, спів! Хай не у всіх такий, як в солов’їв (Не всім же солов’ями бути). Але прислухайтесь — зозулю саме чути. Ку-ку! — І в тім «ку-ку» щось є — Хоч примітивне, та своє. Питаєте, до чого байка ця? Читав я вірші одного «співця», А в них же, що гріха таїть: Тьох-тьох!.. Ку-ку!.. Цвірінь!.. Фіть-фіть!..
