Зустрів Ілько дружка За десять літ розлуки. — Ну, як живеш? — гука, Потискуючи руку. — Ану лишень пройдись, Хоч як ти виглядаєш! Та не впади, дивись... Ти, бачу, шкутильгаєш. Проте міцний як дуб! Не постарів, нівроку... Щоправда, виліз чуб І сіпається око... Зубів також нема, Знать, кепсько шлунок травить! Що без зубів — дарма — Залізні можна вставить... В цілому ж молодець — Хоч зараз під вінець! Ну, хай живе! Бувай! Я кваплюсь на трамвай... Мчу на каток, на лід, Боюсь, щоб не спізнився!.. А друг йому услід: — Бодай ти провалився!