Один периферійний Горобець Лишив гніздо на Горобчицю, А сам швиденько, навпростець Чкурнув аж у столицю. За ділом Шпак туди летів — Його покликали учиться. Пита він Горобця в путі: — Чого летиш, земляче, у столицю? — Та в мене є Горобеня — Ну, прямо вундеркінд, не пташеня! Воно ще зовсім жовтороте, Іще не знає й букваря, А вже таке там витворя! Як зацвірінькає по нотах, Так затиха довкола ліс! Буває, пройме аж до сліз... Так я й рішив поклопотати: Невже ж таланту пропадати? Оце й мета мого турне. — Але ж Горобеня, пробач, дурне, Й до музики воно байдуже! — Сказав сусіду Шпак. — Який же ти, їй-богу, друже! Ти ніби й не простак, А не второпаєш ніяк. Ти ж сам оце летиш з периферії, — Цвірінькнув Горобець. — Урвався й мій терпець — Я хочу в Київ! Без Києва не можем більше й дня Ні я, ані дружина. При чому ж тут Горобеня? — Воно — причина...