Весілля Лев справляв, і кожен подарунки Йому в той день принести не забув. Лев брав торбинки, кошики й пакунки, А в них — усе, хто чим багатий був. І приповзла Змія до Лева, Тримаючи в губах троянду молоду, В чужому зірвану саду. Була троянда, мов зоря травнева. Та Лев сказав: — Не треба, не візьму. Змія образилась: — Чому? Чи заслужила я оті слова, що чую? Від щирої ж душі дарую!.. — От саме тому, — Лев признався їй, — І не приймаю подарунок твій. Ти щирою, звичайно, можеш бути, Та найщиріше в тебе — зло, отрута.