Барило з медом, дивлячись на бджіл, Всміхалось хитро й кепкувало: — Працює кожна з вас, як віл, А толку — мало! Літаєте щодня, мов навісні, Не знаєте спокою і вві сні, Приносите ж не мед, а сльози — Не вистачить і мух нагодувать! — Барило гордо стало в позу: — Мені не треба десь літать, А в мене — з вашим не зрівнять: У вас краплини, в мене — тонни, Весь рід у ньому ваш потоне! — Воно-то так, — озвалася Бджола. — Та не тобі за це хвала, Бо мед отой ми наносили По краплі всі гуртом. Тож не хвались чужим трудом! * * * Хай пам’ятають всі барила: Не в них же сила!